ВАША ДИТИНА НЕ РОЗМОВЛЯЄ?

 

КОНСУЛЬТАЦІЯ ДЛЯ БАТЬКІВ

ЧОМУ ДИТИНА МОВЧИТЬ?

Опанування мовлення залежить від багатьох факторів, і причини затримки мовленнєвого розвитку можуть бути різними. Спробую виділити найбільш типові.

Один із важливих факторів, що обумовлюють затримку мовленнєвого розвитку, — це порушення інтелекту. На що необхідно звернути увагу батькам? Дітям із порушенням інтелекту не тільки властиве затримання мовленнєвого розвитку, але й виражене порушення психічного і фізич­ного розвитку. Дитина починає значно пізніше тримати го­лівку, сидіти, повзати, ходити тощо. У неї не формуються навички самообслуговування (малюк не їсть самостійно, не проситься на горщик...). Діти з порушенням інтелекту, як правило, неохайні, поводять себе неадекватно, а емоції в них одноманітні: задоволення — ситість, невдоволення — холод, біль тощо. Досить часто таким малюкам власти­ва агресивна поведінка. Дитині подобаються нові іграшки, однак вони швидко їй набридають. Ігри малюків одноманітні, їхня міміка бідна, а мовлен­ня монотонне.

Якщо ви помітили, що у вашої дитини харак­терні зазначені особливості розвитку, необхідно звернутися по консультацію до психоневролога, провести об’єктивне обстеження (електроенцефа- лографію, томографію).

Якщо встановлено інтелектуальне порушення, допомогу вашій дитині повинен надати олігофрено- педагог.

Також серйозний фактор порушення мовленнє­вого розвитку — це порушення слуху. Навіть у разі його незначного зниження мовленнєвий розвиток може значно затримуватися. Якщо ваша дитина часто страждає на простудні захворювання, отити або у членів родини є порушення слуху, поспосте­рігайте за дитиною в домашніх умовах і проведіть декілька експериментів.

• Чи реагує дитина на зміну гучності телевізора, магнітофона?
• Чи уважно дивиться на ваші губи (якщо так, говоріть, прикривши рот рукою) і чи не намага­ється постійно повернутися до вас одним і тим самим боком (тим вухом, яким краще чує)?

• Придбайте декілька пар іграшок, які видають звуки. В одній іграшці з пари приберіть зву­чання, запропонуйте дитині одну пару (іграш­ку, яка звучить і не звучить). Простежте за тим, як швидко дитина виявить і чи виявить взагалі, що одна з іграшок не видає звуків. По­вторіть те саме з рештою іграшок.
• Поспостерігайте за швидкістю реакції на звук, покликавши дитину тихим голосом на відста­ні 5-6 м. (Необхідно пам’ятати, що реакція ди­тини на гучні кроки, удари дверей, стукіт тощо пов’язана з тактильно-вібраціонними відчуття­ми, тому її не можна розглядати як суто слухову.)
• Візьміть декілька добре відомих дитині пред­метів, покладіть їх на стіл, посадіть дитину на руки та поясніть, що за проханням іншого чле­на родини вона повинна показати той або інший предмет. Інший член сім’ї повинен відійти від дитини на 5-6 м і пошепки, прикривши рот, на­зивати по черзі предмети, що лежать на столі. Дитина повинна правильно показати предмет; прикривши одне вухо. Те саме має повторити, прикривши друге вухо. Якщо дитина не може правильно показати предмети, спробуйте піді­йти ближче. Обов’язково повторіть спробу в ін­ший час, щоб упевнитися в порушенні слуху.

Якщо виникли сумніви щодо гарного слуху в дитини, необхідно провести об’єктивне обсте­ження (аудіограму). У разі виявлення порушень слуху допомогу дитині має надати сурдопедагог.

Які фактори призводять до затримки мовлен­нєвого розвитку як до особистого мовленнєвого по­рушення? Згадайте, як протікала ваша вагітність, чи страждали на токсикоз, чи була загроза викид­ня? Чи мали хронічні, інфекційні або простудні захворювання? Чи приймали ліки, які саме? Які стресові ситуації переживали? За якого терміну і як проходили роди? Яким було передлежання ди­тини? Чи довго тривав безводний період (з моменту відходу вод до народження дитини)? Чи відразу за­кричав малюк або необхідно було провести реані­маційні заходи? Уважно вивчіть медичну картку дитини. Чи відмічені там гіпоксія, гіпотрофія, ас­фіксія плоду? Чи перебуває ваша дитина на обліку в невропатолога і з яким діагнозом? Висновки не­вропатолога, що найчастіше зустрічаються за мов­леннєвих порушень: пренатальна енцефалопатія, м’язова дистонія, гіпо-, гіпертонус тощо. Чи має місце порушений моторний розвиток: малюк піз­ніше почав повзати, сидіти, ходити; порушена по­слідовність етапів (спочатку пішов, потім почав по­взати); пропущено той чи інший етап, найчастіше повзання. Зверніть увагу на ранній мовленнєвий розвиток дитини. Чи вчасно з’явилися гуління й лепет, чи активні вони були? Дайте відповідь на запитання: чи спілкуються в сім’ї однією, двома чи більше мовами. (Білінгвізм у родині — одна з причин затримки мовленнєвого розвитку, що час­то призводить до серйозних порушень мовлення дитини. Рекомендовано до моменту становлення мовлення спілкуватися з дитиною однією мовою — тою, якою розмовляє мати.)

Підіб’ємо підсумки. Патологія вагітності та родів, неврологічна симптоматика, легка затрим­ка чи дисгармонійність моторного розвитку, від­хилення від мовленнєвого розвитку вже на ранніх етапах, білінгвізм можуть призвести до порушен­ня мовлення дитини, що можна виявити на друго- му-третьому роках життя в затримці мовленнєво­го розвитку.

Після того, як ви впевнилися, що затримка мовленнєвого розвитку не пов’язана з порушен­ням інтелекту й фізіологічного слуху (або інши­ми причинами), а викликана порушенням власне мовленнєвої функції, вам потрібно звернутися до логопеда. Він поставить вас на диспансерний об­лік і дасть рекомендації для домашньої роботи.

ЧИМ ВИ МОЖЕТЕ ДОПОМОГТИ СВОЇЙ ДИТИНІ?

Якщо ваша дитина не розмовляє або відстає в мовленнєвому розвитку, не потрібно чекати. Не лякайтеся почати заняття зарано — бійтеся запізнитися!

Заняття потрібно проводити щоденно, бажано в один і той самий час. Таким чином вони впишуть­ся в біологічний ритм життя дитини. Пам’ятайте: усі види робіт мають проходити в ігровій формі і піднесеному настрої. Малюк повинен займатися з задоволенням, так само як і дорослий. Хваліть та заохочуйте дитину, радійте разом з нею кожно­му, навіть найменшому кроку вперед.

Заняття потрібно проводити поетапно, щоразу впевнюватися, що завдання, поставлені на цьому етапі роботи, виконано повністю. Починати слід з того етапу, на якому мовленнєві навички ще не достатньо розвинені.

Мовлення формується в тісному взаємозв’язку з фізичним і психічним розвитком дитини, тому паралельно з мовленнєвими видами роботи необ­хідно виконувати вправи для розвитку загальної та тонкої моторики, мімічних рухів, слухової та зорової уваги, пам’яті, мислення

ЯК ДОПОМОГТИ ДИТИНІ ВИЙТИ З РОЛІ «ЖЕРТВИ»?

 

ЯК РЕАГУВАТИ НА ПОВІДОМЛЕННЯ ДИТИНИ ПРО НАСИЛЛЯ?

 

1. Поставтеся до дитини серйозно.
2. Намагайтеся бути спокійними.
3. Уточніть, наскільки велика загроза для життя дитини.
4. Заспокойте й підтримайте дитину словами: «Добре, що ти мені сказав. Ти правильно все зробив», «Я тобі вірю», «Ти в цьому не винен», «Ти не один потрапив у таке становище, це трапляється й з іншими дітьми», «Мені шко­да, що з тобою таке трапилося».
5. Не вважайте, що дитина ненавидить свого ворога.
6. Відповідайте на питання і намагайтеся допо­могти пережити тривоги дитини.
7. Продумайте й обговоріть тактику надання до­помоги й організування безпеки дитини.

ЯК ЩЕ ДОПОМОГТИ ДИТИНІ?

 

Не впадайте у відчай, підтримуйте дитину, якщо вона опинилася в ролі жертви шкільного насилля, і разом шукайте ресурси для того, щоб у найкращий спосіб вийти з такої ситуації. На­гадайте їй, що є сфери її життя, у яких вона по­чувається впевнено, є люди (однокласники, бать­ки, родичі), яких можна залучити до участі у ви­рішенні проблеми, є зони її успішності, на яких важливо сконцентрувати увагу. Це допоможе дитині відновити самооцінку. Дуже часто дити­на виправдовує свого образника, звинувачує себе в тому, що відбувається. Слід разом з дитиною об­говорити мотиви поведінки агресора: самоствер­дження, психологічна компенсація за насилля, своєрідна самооборона від агресії навколишнього світу. Вихід може здатися простим, але дитині в стані стресу не спадає на гадку використати свої ресурси. Іноді достатньо найменшого втручання, простого демонстрування наміру захистити, щоби припинити переслідування.

Щоби дитина не стала жертвою, порадьте їй:

• пошукати собі друга серед однокласників, а ще краще кількох справжніх друзів; запро­сити однокласників у гості;
• навчитися поважати думку своїх однокласни­ків, знаходити з ними спільну мову;
• не намагатися завжди перемагати у своїх су­перечках із ровесниками, навчитися програва­ти й поступатися, визнавати, що інколи влас­на думка може бути неслушною;
• не задиратися; не зазнаватися;
• не намагатися виділятися з-поміж інших без причин на те;
• не хизуватися: ні своїми успіхами, ні новими електронними іграшками, ні своїми батьками;
• не демонструвати своєї елітарності;
• не ябедничати;
• не підлизуватися до вчителів;
• не діяти проти рішення класу, якщо воно не суперечить моральним нормам;
• не демонструвати своєї фізичної сили;
• не проявляти слабкості;
• не жалітися на свої хронічні захворювання чи фізичні дефекти;
• використовувати свої таланти заради добра класу і школи, щоби однокласники пишалися ними, а не заздрили їм.

Якомога частіше запрошуйте однокласників на гостину, й особливо тих, кому дитина симпати­зує. Якщо у вас є незвичайне хобі, цікаве дітям, можна розповісти про нього ровесникам дитини.

Допомагайте дитині стати членом класного ко­лективу, а не просто ходити до школи «по знання» чи з примусу батьків. Пам’ятайте, що дитині-вигнанцю важливі не тільки сторонні спостерігачі, але й люди, які не дають її скривдити. Разом із педаго­гами це може бути й група дітей, яка симпатизує дитині. Позаяк акти насилля у школі трапляються найчастіше не на очах у педагогів, то така «буферна зона» дітей зможе допомогти в подібних ситуаціях.

Навчайте дитину не миритися з участю жерт­ви, а виступати проти цього, навертаючи на свій бік друзів; не проявляти слабкості та стра­ху перед насильниками і замість ридань і про­хань про помилування накидатися на своїх во­рогів (ставити їм несподівані запитання чи хоча б наводити не дуже гарні факти про них самих). Формуйте в дитини адекватну самооцінку.