ОСОБЛИВОСТІ МОВЛЕННЄВОГО РОЗВИТКУ ДІТЕЙ ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ З ПОРУШЕННЯМИ ЗОРУ

 

Найбільшу кількість інформації про навколишній світ мозок людини отримує через зір. Зір визначальний у формуванні уявлень дитини про предмети та явища, їх ознаки, просторове взаємовідношення.

За швидкістю та обсягом сприйняття око перевершує всі органи чуття людини.

Суттєва особливість зорового сприйняття полягає в тому, що воно завжди пов'язано з іншими видами чутливості. На відміну від інших сенсорних систем зоровий аналізатор генетично розвивається в тісному взаємозв'язку з мозком.

Значення зору для розвитку дитини неможли­во перебільшити.

За допомогою зору дитина оглядає навколиш­ні предмети, спостерігає за процесами та явищами дійсності. Зір визначальний у формуванні уявлень про реальні предмети та явища, зміни у природі, суттєві ознаки різноманітних об’єктів (колір, роз­мір, форма тощо), орієнтацію у просторі.

Порушення зорового аналізатора викликають у дитини труднощі в пізнавальній діяльності, об­межують можливості дитини. Вона отримує мен­ше інформації про довкілля (як кількісно, так і якісно) порівняно з дітьми з нормальним зором.

Зір має складні та різноманітні зв’язки з інши­ми функціями і відіграє важливу роль у розвитку й життєдіяльності дитини. Тому його порушення призводить до появи вторинних відхилень у пси­хічному та фізичному розвитку. Природа первин­них порушень і вторинних відхилень у розвитку досить різноманітна та залежить від клінічних форм і етіології, структури та сутності порушених функцій, від патогенезу, а також від потенційних можливостей розвитку дитини.

До дітей із порушеннями зору належать різно­манітні групи дошкільників із різним ступенем втрати зору, великою кількістю клінічних форм,

етіології, патогенезу, з різною структурою та скла­дом порушених функцій.

Залежно від дефекту та порушених функцій центральної нервової системи розрізняють дві основні групи дітей із різними формами аномаль­ного розвитку:

• діти, у яких порушення зорової системи не несе в собі інших недоліків розвитку центральної нервової системи;
• діти, у яких недорозвинення або порушення зору поєднується з іншими формами аномально­го розвитку, обумовленого вродженими дефек­тами органів зору, травмами мозку, наслідками хвороб. До них відносять дітей з недорозвине­нням або порушенням інтелекту, з порушення­ми мовлення; порушеннями або недорозвине­нням слуху; з відхиленнями в розвитку рухової сфери, емоціонально-вольової сфери й поведін­ки, зі стійкими затримками темпів розвитку, обумовленими різною етіологією.

Таким чином, через порушення діяльності зоро­вого аналізатора в дітей з порушеннями зору може відбуватися нетиповий мовленнєвий розвиток.

Розлади мовлення дітей із порушеннями зору — це серйозний дефект, у якому простежуються певні зв’язки і взаємодія мовленнєвої та зорової недо­статності.

Мовленнєві порушення в дітей із зоровим де­фектом різноманітні, складні та пов’язані з мов­ленням як цілісною системою. Це пояснюється значною мірою тим, що формування мовлення та­ких дітей відбувається в значно складніших умо­вах, ніж у дітей із нормальним зором. Серед них частіше зустрічаються діти з вродженими форма­ми зорової аномалії, що призводить до порушення інших функцій, що безпосередньо пов’язані з фор­муванням мовлення.

Мовленнєві порушення дітей із вадами зору зустрічаються значно частіше, ніж у тих, які  ма­ють нормальний зір.

Наше мовлення виконує багато різних функ­цій. Здавалося б, мовлення не може страждати через те, що дитина погано бачить. Але чітка ви­мова залежить не тільки від слуху, а й від зору. Через погіршення зору зменшується кількість рухової активності дітей, і вони сприймають на­вколишнє середовище за допомогою слуху, а не артикуляційно-наслідувально. Діти, які не мають порушень зору, бачать, як слово вимовляється, наслідують рухи губ, язика, щелеп і краще вимов­ляють те, чого не чують або не вловлять на слух. Оскільки дітям, які бачать погано, не може допо­могти зір у сприйнятті складних звукосполучень, то вони нерідко починають говорити пізніше, а за­тримка в розвитку мовлення позначається і на за­гальному розвитку. Серед різновидів порушення звуковимови спостерігаються такі:

• стигматизм — неправильна вимова свистячих і шиплячих звуків ([с], [з], [ш], [щ], [ж], [ч]) у різних варіантах;
• ламбдацизм — неправильна вимова звука [л];
• ротацизм — недоліки вимови звука [р];

•      порушення вимови звуків [д], [т] тощо. Мовлення складається зі слів, які мають

складне злиття звуків, а також складне значення. Не кожен предмет має свою назву. Як правило, одним словом називають цілу групу предметів. Це відбувається за загальними (суттєвими) для всіх цих груп ознаками. Дітям зі значними пору­шеннями зору дуже складно розібратись в озна­ках предметів. Предмет, який дитина бачить не­чітко, не може бути точно зіставленим з його на­звою. Тому у дітей із порушеннями зору зазвичай бідний запас слів (вони пізніше починають роз­мовляти), або вони запам’ятовують слова, нечітко уявляючи собі їхнє значення.

Розвиток словникового запасу можна розглядати:

• кількісно — як збільшення кількості слів, що дитина використовує та розуміє;
• якісно — як змістовний розвиток словника, як співвідношення слів і предметів, що їх позна­чають, і як процес узагальнення значення слів. Ступінь співвідношення слова й образу харак­теризує якісну сторону словникового запасу. Про­цес засвоєння значення слів починається зі спів- ставлення звучання слова з чуттєво сприйнятими властивостями об’єкта, а розуміння їх узагальне­ного значення ґрунтується на узагальненні чуттє­вих даних. Тільки так у майбутньому дитина змо­же вивчити узагальнені значення слів незалежно від конкретних ситуацій.

Тож чим багатший чуттєвий досвід, чим різно­манітніше сприймається навколишній світ, тим більше можливостей зрозуміти узагальнені зна­чення слів.

Також для дітей зі слабким зором характерне використання непоширених речень, граматично неправильних.

Усе це не мовленнєві порушення, а проблеми формування мовлення, що прямо не залежать від стану зору, а обумовлені ним.

Окрім того, слід враховувати, що різноманіт­ні порушення мовлення, які вважають дефектом, обумовлені порушенням мовленнєвої системи.

Діти із порушенням зору відстають у форму­ванні мовленнєвих навичок, накопиченні мовних засобів і чітких рухів. Причини звуження сфери спілкування в дітей із порушеннями зору:

1) обмеження можливостей наслідувальної ді­яльності;

2. звуження пізнавального процесу;
3. зменшення можливостей розвитку рухової сфери;
4. умови виховання та спілкування.

У дітей із порушеннями зору обмежені візу­альні можливості контролю за мовленнєвими і не- мовленнєвими засобами спілкування.

Таким чином у багатьох таких дітей спостері­гають системні порушення, за яких відбувають­ся розлади мовлення як цілісної функціональної системи і її головних компонентів (фонетичного, лексичного, граматичного). У наслідок порушен­ня зорового аналізатора розлади мовлення обумов­лені його раннім недорозвиненням: відсутністю необхідного запасу слів, недостатнім розумінням змістової сторони слова, що не співвідноситься з зоровим образом предмета, «вербалізмом» (у ди тини недостатній запас слів), ехолалією. Діти забувають розгорнуті висловлювання та часто гра­матичного неправильно будують речення.

Дефекти мовлення значною мірою гальму­ють психічний розвиток дитини з порушеннями зору. Недоліки мовлення негативно впливають на діяльність, обмежують і без того звужене коло спілкування дітей, що ускладнює формування по­зитивних якостей особистості або призводить до появи негативних рис.

Логопедична робота з дітьми, в яких зір пору­шений, специфічна, комплексна, різнобічна, тому слід враховувати й аналізувати не тільки стан усіх компонентів мовленнєвої діяльності, а й стан зору та особливості світобачення цих дітей.