Рідне слово… скільки чар у тобі, материнської ласки, доброти й щедрості. Слово – генетичний код нації. Дуже шаную думку великого українця, педагога світового значення Костянтина Ушинського: «Коли зникає народна мова – народу більше немає… відберіть у народу все – і він усе може повернути. Але відберіть мову, й він ніколи більше не створить… Навіть нову батьківщину може створити народ, але мови – ніколи. Вимерла мова в устах народу – вимер і народ». Ці слова повинен пам’ятати кожен учитель-словесник, який веде дітей у світ рідної мови.
Щодня вона веде мене до школи оця стежина. Я так люблю її. Вона для мене, мов живе, і частенько промовляє: «Не поспішай, не поспішай…». А я поспішаю… Стежино люба, ти надихаєш мене то піснею солов’я навесні, то багряним листям восени. Прислухаюсь до білого світу, і він магічним струмком вливається в моє серце, і воно наповнюється любов’ю, яку я понесу дітям. Маю чарівні ключики, якими відкриваю дитячі серця, і шукаємо ми з ними дивні скарби.
Згадуються мені слова українського письменника Юрія Мушкетика: «Слова – це крила ластівки, вона їх не почуває, але без них не може злетіти. Тож маємо зробити все для того, щоб не згорнулися крила, щоб не обірвалася золота нитка, яка веде з давнини у наші дні».
Щодня, щогодини, щохвилини пряду оту золоту нитку й сію добірні зерна рідної мови, і дають вони хороші врожаї.
Оглядаюся…
- Ой, стежино, а де мої 20 і руса коса?
- А літа твої – у серцях твоїх учнів, що мов журавлята розлетілися по світах.
Нещодавно вітала з днем народження колишню ученицю Ларису Оболоник. І найвищою нагородою для мене були її слова: «Дякую Вам, Любове Іванівно, за те, що навчили нас любити рідне слово. Сьогодні усі мої друзі вітали мене українською…».
Часто згадую милу мою Світлану Максименко. Хоча вона працює лікарем в одній із криворізьких лікарень, але добре знання мови дозволяє їй не лише грамотно вести численну ділову документацію, але й підняти настрій пацієнтам дотепним українським словом.
Ще в далекому 1972 році я зрозуміла, що не лише на уроках, у правилах і вправах можна плекати любов до рідної мови. Ось тому й створила літературну студію «Пролісок», яка стала життєдайним джерельцем для моїх вихованців.
Для того, щоб жило наше слово і маю міцні крила, ми складали вірші, оповідання, зустрічалися з письменниками. Гостями студійців свого часу були: Олекса Гуреїв, Микола Чабан, Володимир Дубовик, Григорій Гусейнов, Микола Олексієнко, Леся Степовичка. Радіє моя душа, бо знаю, що праця моя не марна і що поруч зі мною золоту нитку рідної мови продовжують прясти мої учні. Журналістами стали Наталія Шишка і Леся Скорик, яка, до речі, цього року є викладачем-волонтером на безкоштовних курсах з вивчення української мови. Близько 70 дніпропетровців віком від 10 до 70 опановують українську. Стали учителями Людмила Целік і Алла Осадча, Наталія Сусідко і Надійка Авраменко, бібліотекарями –Ольга Тарута, Тетяна Прокопчук, Тетяна Ярмоліч, перекладачем – Наталія Пульна, філологами – Наталія Скорик, Оленка Гут, Наталія Потороча, Оленка Маїрко. У сфері культури працює Тетяна Зайко.
Переможцем Всеукраїнської олімпіади юних філологів була Леся Скорик, Оленка Гут зайняла І місце в захисті наукових робіт в Малій академії наук, захищали наукові роботи Оленка Клименко та Інна Лисогір, Ганна Солощенко. Стали студентами- філологами Анастасія Пугач і Наталія Красуля.
Горджуся і зараз своїми нинішніми учнями: Валерією Карнаух, Катрусею Гончаренко, Катрусею Кушнерук – дівчатками, закоханими в рідне слово,свою прекрасну Україну, наше любе Широке.
Вони гарно навчаються, беруть активну участь у житті школи, є переможцями І етапу Міжнародного конкурсу знавців української мови імені Петра Яцика. І, звичайно, допомагають мені, щоб не згорнулися крила рідної мови, не обірвалася золота нитка…
Та й усі інші мої учні, хоч і не пов’язані з філологією, та стали хорошими людьми, і рідна мова для них, мов ковток свіжого повітря: надихає, виручає, допомагає, підтримує і веде…
- Веди мене, стежечко, веди…
А поруч хай біжать стежки моїх учнів, їхніх дітей, онуків, створюючи живе полотно рідної мови, де золотими нитками вишиє свій вірш Леся Скорик:
День моєї мови
Хай пройде чудово:
Золото гаряче і листопадове.
Ясно чи захмарно,
Сніжно – холодово.
В неба синь занурено,
Чи в глибінь діброви
Кожне слово проситься.
І смакує знову:
«паляниця», «росяно».
Пошук і основа.
У цім світі всьому
Відповідна мова
Тож хай її свято
Не мина ніколи.
Любов СКОРИК,
учитель-методист
Широківської СЗШ №1__
|
