Адаптація дитини до школи не закінчується в першому класі, вона триває фактично до випуску, оскільки освітній процес, за своєю суттю, передбачає безперервні зміни обставин навчання і здійснюється в умовах по­стійного розвитку школяра. Проте у шкільному житті є періоди, найбільш складні з точки зору адаптації дітей. Таким є перехід із початкової школи в середню. Педагогічна практика показує, що для багатьох учнів у цей час типові зни­ження успішності, порушення поведінки, емо­ційна нестабільність, підвищена стомлюваність. Виявлення причин цих труднощів і пошук шляхів організації ефективної психологічної допомоги школярам є актуальними завданнями психології, зокрема педагогічної. Попри важливість указаних завдань, донедавна наукових досліджень, присвя­чених психологічним особливостям п'ятикласни­ків і їхній адаптації до умов навчання в середній школі, було небагато (Д. Ельконін, Т. Драгунова, А. Прихожан, Т. Юферева, Е. Новікова та ін.).

Останнім часом інтерес дослідників до цієї проблеми значно зріс (Г. Цукерман, О. Сизова, Л. Ясюкова). Проте методичне забезпечення ді­яльності психологів освітніх установ і далі базу­ється переважно на узагальненні практичного досвіду фахівців, накопиченого в умовах сучасної масової школи, а не на результатах цілеспрямова­них наукових досліджень. Чимало питань (вплив особистісної адаптації школяра на адаптацію до навчання, зв'язок шкільної дезадаптації з та­кими психологічними проявами, як тривожність і агресивність, вплив ставлення підлітка до свого класу на його шкільну адаптацію) вивчені недо­статньо глибоко.

Отже, адаптація (з лат. аеіаріо — «пристосо­вую») — це пристосування органів чуття та всього тіла до нових, змінених умов існування.

Поняття «адаптація» — одне з ключових у до­слідженні живого організму, оскільки саме ме­ханізми адаптації, вироблені внаслідок тривалої еволюції, забезпечують можливість існування в мінливих умовах середовища.

Якщо спочатку термін «адаптація» мав вузь­ке значення і використовувався в біології, то піз­ніше, завдяки дослідженням на перетині фі­зіологічних і психологічних, психологічних і со­ціальних наук, до нього почали звертатися інші сфери знань, зокрема психологія.

Психологічна адаптація — це процес взаємо­дії особистості із середовищем, при якому осо­бистість має враховувати особливості середовища й активно впливати на нього, щоб забезпечити задоволення своїх основних потреб. Процес вза­ємодії особистості й середовища полягає в по­шуку та використанні адекватних засобів і спо­собів задоволення основних потреб. До них на­лежать: безпека, фізіологічні потреби (в їжі, сні, відпочинку тощо), потреба у прийнятті та лю­бові, у визнанні та повазі, у самоствердженні, са­мовираженні й розвитку.

У контексті психічної адаптації термін шкіль­ної адаптації почали використовувати для опи­су різних проблем і труднощів, що виникають у школі. Цілком природно, що подолання тієї чи іншої форми дезадаптованості (стан, який ви­никає від незадоволення основних потреб через використання неадекватних способів поведінки) має бути спрямоване на усунення причин, що її викликають.

Перехід із початкової школи в середню (11— 12 років) є етапним, поворотним пунктом он­тогенезу. Це вік, коли людина вступає з епохи дитинства в епоху підлітковості. Міняється вся система значущих стосунків, соціальна ситуація розвитку.

Для підліткового віку характерні такі осо­бливості:

• падіння успішності, зниження працездат­ності, дисгармонійність у внутрішній будові осо­бистості, відмирання усталеної системи інтересів, негативний, протестний характер поведінки;
• переорієнтація спілкування з дорослих на однолітків;
• провідною діяльністю цього періоду є інтимно-особистісне спілкування, що будується на морально-етичних нормах;
• основне новоутворення — «почуття дорос­лості», розвиток самосвідомості й самооцінки, ін­тересу до себе як до особистості, критичне став­лення до інших, уміння підкоряти свої інтереси нормам колективного життя, здатність до іден­тифікації;
• діяльність (навчальна, організаційна, тру­дова, пізнавальна тощо), спрямована на систему стосунків у різних колективах.

Окрім психологічних змін, потрібно врахо­вувати також фізіологічні й анатомічні перетво­рення молодших підлітків — це все накладається на процес адаптації п'ятикласників до навчання і впливає на ефективність проходження ними цього періоду.

Необхідно звернути увагу на соціальні де­термінанти шкільної адаптації при переході з по­чаткових класів до середніх.

У п'ятому класі умови навчання докорінно змі­нюються: діти переходять від одного основного вчителя до системи «класний керівник — учителі-предметники», уроки, як правило, відбува­ються в різних кабінетах. Нерідко учні змінюють школу, в них з'являються не лише нові вчителі, але й нові однокласники.

Перехід із початкової школи в середню пов'яза­ний зі зростанням навантаження на психіку учня. Психологічні та психофізіологічні дослідження свідчать, що на початку навчання в п'ятому класі школярі переживають період адаптації до нових умов навчання, багато в чому подібний до того, що був у першому класі.

Різка зміна умов навчання, різноманітність і ускладнення вимог, що їх висувають до учня різні вчителі, необхідність на кожному уроці присто­совуватися до своєрідного темпу, особливостей мовлення, стилю викладання кожного педагога і навіть зміна позиції «старшого» в початковій школі на «найменшого» в середній — усе це є до­сить серйозним випробуванням для психіки шко­ляра.

Ще одним бар'єром є певна деіндивідуалізація підходу вчителя до учня. У деяких п'ятикласників виникає відчуття самотності: нікому з дорослих у школі вони не потрібні. Інші, навпаки, не­мовби «чманіють» від раптової свободи — гасають по школі, досліджуючи потаємні куточки», ін­коли навіть задираються з хлопцями зі старших класів.

В адаптаційний період діти можуть стати три­вожнішими, боязкішими або, навпаки, «буй­ними», надміру галасливими, метушливими. Імовірне зниження працездатності, забудькува­тість, неорганізованість, інколи порушується сон, апетит... Такі функціональні відхилення в тій чи іншій формі характерні приблизно для 70—80 % школярів.

У більшості ці порушення епізодичні і зни­кають, як правило, за 2—4 тижні після початку навчання. Проте є учні, в яких процес адаптації затягується на 2—3 місяці й довше, можливо, на­віть на рік. З адаптаційним періодом пов'язаний сплеск захворюваності. Недуги — переважно пси­хосоматичні.

За рівнем адаптованості школярів можна умовно поділити на три групи. Перша група адаптується протягом перших двох місяців навчання. Ці діти відносно швидко вливаються в колектив, освою­ються у школі, заводять нових друзів. У них май­же завжди гарний настрій, вони спокійні, добро­зичливі, добросовісні й без видимого напруження виконують усі вимоги вчителя. Інколи в них усе ж проявляються складнощі або в контактах із дітьми, або у стосунках з учителем, оскільки їм ще важко виконувати всі вимоги правил по­ведінки. Але до кінця жовтня труднощі; як пра­вило, долаються, малюк повністю звикає і до нового статусу учня, й до нових вимог, і до но­вого режиму.

Друга група дітей має триваліший час адап­тації, період невідповідності їхньої поведінки ви­могам школи затягується. Вони не можуть при­йняти нову ситуацію навчання, спілкування з учителем, дітьми. Такі школярі граються на уро­ках, з'ясовують стосунки з товаришами, не ре­агують на зауваження вчителя або реагують сльо­зами, образами. Як правило, їм важко засвоювати навчальну програму, лише до кінця першого пів­річчя їхні реакції стають адекватними вимогам школи, вчителів.

Третя група — діти, в яких соціально-психо­логічна адаптація пов'язана зі значними труд­нощами. У них переважають негативні форми поведінки, різкий прояв негативних емоцій, вони насилу засвоюють навчальну програму. Саме на таких учнів найчастіше скаржаться вчителі: вони «заважають» працювати у класі.

Зворотною стороною адаптації дитини є про­блема шкільної дезадаптації, яку викликає дві групи причин:

1. Індивідуальні характеристики дитини: здіб­ності, особливості емоційної сфери, родинного середовища, стан здоров'я.

психологічні,

2. Вплив соціально-економічних і соціально-культурних умов: родинне оточення, матеріаль­ний стан сім'ї, її культурний рівень, цінності тощо.

Порушення адаптації виражаються у вигляді активного протесту (ворожість), пасивного про­тесту (уникання), тривожності й невпевненості в собі, що так чи інакше впливає на всі сфери діяльності дитини у школі.

Ознаки успішної адаптації:

- задоволеність процесом навчання:

• легко справляється з програмою;
• самостійність при виконанні навчальних завдань, до допомоги дорослого вдається лише після спроб виконати завдання самотужки;
• задоволеність стосунками з однокласника­ми і вчителем.

Ознаки дезадаптації:

• стомлений зовнішній вигляд;
• небажання ділитися своїми враженнями про проведений день;
• прагнення відвернути увагу дорослого від шкільних подій, переключитися на інші теми;
• небажання виконувати домашні завдання;
• негативні висловлювання про школу, вчи­телів, однокласників;
• скарги на ті або інші події, пов'язані зі школою;
• неспокійний сон;
• складно прокидатися вранці, млявість;
• постійні скарги на нездужання.

Коли говорять про шкільну дезадаптацію, перш за все мають на увазі погану успішність або «погану» поведінку. Школа — соціальний інститут, що має певну функцію — навчання ді­тей. Отже, все те, що не відповідає цій функції або перешкоджає її здійсненню, вважається дез­адаптацією.

Дезадаптованість учнів призводить до неаде­кватної, погано контрольованої поведінки, кон­фліктних стосунків, проблем в особистісному розвитку, в навчальній діяльності.

Н. Вострокнутов виділяє три основні типи проявів шкільної дезадаптації:

• хронічна неуспішність при навчанні за про­грамами, відповідними віку дитини (недостат­ність і уривчастість загальноосвітніх відомостей без системних знань і навчальних навичок — когнітивний компонент шкільної дезадаптації);
• постійні порушення емоційно-особистісного ставлення до окремих предметів, до навчання загалом, до педагогів, а також до перспектив, по­в'язаних із навчанням (емоційно-оцінний, особистісний компоненти шкільної дезадаптації);
• порушення поведінки, що систематично повторюються, у процесі навчання і в шкільному середовищі (поведінковий компонент шкільної дезадаптації).

Психолог

у в більшості дезадаптованих дітей досить чітко можна простежити всі три вказані компоненти, проте переважання якогось одного з них за­лежить, з одного боку, від віку й етапів особистісного розвитку, а з іншого — від причин, які лежать в основі формування шкільної дез­адаптації.

Нині одним із головних механізмів, що за­безпечують оптимальну адаптацію дитини до на­вчальної діяльності, стає психолого-педагогічний супровід — допомога дітям у розвитку за рахунок об'єднання зусиль різних фахівців (педагогів, психологів, соціальних педагогів), котрі працю­ють у системі освіти, і батьків.

 Виявлено, що діти сприймають свій клас як самостійну цінність, тобто в них колекти­вістське ставлення. На перший план для них виходять проблеми групи й окремих її членів, по­мітна зацікавленість б успішності групи загалом та кожного її члена зокрема, бажання зробити внесок у групову діяльність. Виникає потреба у колективній діяльності. Проте в дітей, у яких були виявлені проблеми з адаптацією, переважа­ло індивідуалістичне ставлення до свого класу, тобто вони були зорієнтовані лише на власний успіх і не брали до уваги потреб класу.

Отримані дані спростували гіпотезу про те, що шкільна тривожність пов'язана з адаптацією, але продемонстрували зв'язок шкільної адаптації з такими проявами агресивності, як дратівли­вість, образливість і словесна агресія.

Успішність у житті дорослої людини на 99 % залежить від її успішності у шкільні роки. А це не лише гарні оцінки і «зразкова» поведінка, а й, перш за все, те, як дитина зуміла увійти у шкільний колектив, наскільки її визнали педагоги. Гармонійність і своєчасність шкіль­ної адаптації залежить від того, чого вдалося досягти і чого уникнути до моменту вступу до школи.

 

Аби процес адаптації учнів проходив ефектив­ніше, необхідно:

• здійснювати індивідуальний підхід до учня та його потенціалу, и не ослабити нервової системи, не занизити самооцінки й мотивації до засвоєння знань;
• допомагати учням розвивати й реалізувати їхні здібності;
• сприяти формуванню в них пізнавальної мотивації;
• сприяти формуванню стійких цінностей та ідеалів;
• створити програму адаптаційного періоду, або, якщо вже виявлені неадаптовані учні, про­вести тренінги чи окремі розвивальні вправи.